Фосфор понуро сидiв на пагорбi бiля Днiпра. Йому було гiрко дивитися на iншi елементи, якi мали щось своє особливе. Фтор найактивнiший, найсильнiший метал, а Хром - дуже твердий метал. Срiбло i Золото мають яскравий металевий блиск. Ртуть - єдиний рiдкий метал. А про Сiрку згадував вiдомий давньогрецький поет Гомер., вона входила до славнозвiсного грецького вогню. Кожен був неповторним, прекрасним...
Тiльки Фосфор був найзвичайнiсiньким неметалом, бiльш того вiн був негарним. М'який, газоподiбний, легкозаймистий, отруйний, вiн не представляв собою нiчого особливого. До того ж, вiд нього пахло часником. I метали, i неметали - всi глузували з нього, з його зовнiшнього вигляду.
От i зараз, коли бiдний Фосфор понуро сидiв на схилi, вiн почув в'їдливi зауваження своїх "товаришiв".
-Дивiться! Он гидке Фосфоренятко сидить!
- Гей, Фосфоре! Пiди позасмагай на сонечку, а то щось ти дуже блiденький, навiть прозорий!
Цi вигуки дуже боляче ранили серце-ядро Фосфора. З самого дитинства вiн чув цi образи i навчився приховувати свiй бiль. Тiльки вночi, коли його нiхто не бачив, вiн мiг дозволити собi поплакати в подушку. А слово "дзеркало" вiн навiть i чути не хотiв. Неметал дуже комплексував i не мiг постояти за себе.
Бiльш не бажаючи терпiти насмiхання, Фосфор пiднявся i, ледве пересуваючи своїми ногами-електронами, поплентався додому. А жарти так i летiли йому в спину.
Вдома вiн до самого вечора роздумував про свою зовнiшнiсть...Йому це все знущання так вже набридло! Все, зараз або нiколи! Фосфор нарештi прийняв рiшення, яке вже виношував довго, - пiти звiдси назавжди. Пiти й заховатись у такому мiсцi, де б його нiхто не бачив. Швидко зiбравши свої мало чисельнi речi, Фосфор вийшов до рiчки - останнiй раз подивитися на мiсцевiсть, де вiн вирiс i провiв все своє життя.
Стоячи на тому самому пагорбi, Фосфор почув за собою якiсь голоси. Спочатку вiн подумав, що це знов з нього прийшли понасмiхатися. Але вiн помилився. Голоси скорiш були здивованими, нiж образливими. I тут Фосфор змiг почути деякi вигуки:
-Вiн свiтиться!
-Яке прекрасне свiтло!
-Воно зеленувате...Таке нiжне сiяння...
Фосфор здивовано слухав це все. I тут вiн зрозумiв, що всi дивилися на нього! Елементи були в захопленнi, нiби побачили щось прекрасне. Вiн швидко спустився до рiчки i подивився на своє вiдображення у водах Днiпра. Навколо нього був ореол з свiтло-зеленого свiтла.