Аннотация: Пісня, що зачинає корпус еддичних текстів про героїв. Утворилася внаслідок поєднання двох окремих сюжетно-міфологічних мотивів. Треш і гуро - в комплекті.
Сказання про Велунда
Про Велунда
Нідудом звали конунга у Світьоді. Він мав двох синів і дочку. Їï звали Бьодвільд.
Було троє братів, синів конунга Фінів. Одного звали Слагфід, іншого Егіль, третього - Велунд. Вони ходили на лижах і полювали звірину. Вони прибули до Вовчоï долини і звели там собі житло. Там є озеро, що зветься Вовчим Ставом. Якось рано вранці побачили вони на березі озера трьох жінок, що пряли льон. Поруч лежало ïхнє лебедине вбрання. То були валькір'ï. Дві з них були дочками Хлодвера конунга: Хладгуд Біла Либідь і Гервьор Премудра, а третя - Ельрун, дочка Кьяра з Валланду. Троє братів узяли ïх із собою додому. Егіль оженився на Ельрун, Слагфід на Білій Либіді, а Велунд - на Премудрій. Так вони жили сім зим. А тоді валькір'ï відлетіли геть і вирушили на війну, і вже не повернулися. Тоді Егіль помчав на лижах за Ельрун, Слагфід вирушив за Хладгуд, а Велунд нікуди не пішов і лишився у Вовчій долині. Він був найвправнішим з людей, відомих з давніх переказів. Нідуд конунг звелів його схопити, як тут про це сказано:
Про Велунда і Нідуда
1
Діви летіли
з півдня над Мюрквідом,
юнки премудрі
долі шукали;
на березі ставу
сіли спочити,
діви південні,
льон стали прясти.
2
Перша обрала
Егіля мужем,
діва прекрасна,
сяйна руками;
інша - то Сванхвіт
у шатах пташиних,
третя сестра
руки закинула
на плечі Велунда.
3
Гарно жилося
з ними сім зим,
а восьма настала,
зробилось ïм тоскно,
а на дев'яту
скорилися поклику;
рушили діви
над лісом похмурим,
юнки премудрі,
долі шукати.
4
Вернулися з ловів
стрільці гострозорі,
[Велунд, що рушив
шляхом далеким],
Слагфід і Егіль,
в зали порожні,
зсередини й ззовні -
всюди шукали;
рушив на схід
Егіль за Ельрун,
Слагфід - на південь
за Білою Либіддю,
5
Велунд зостався
один в Ульфдалірі,
в злато червоне
вправляв самоцвіти,
ладив прегарні
персні й прикраси;
так він чекав
світлу свою,
гадав, чи повернеться
жінка до нього.
6
Прознав тоді Нідуд,
Ньярів господар,
що Велунд один
сидить в Ульфдалірі;
послав уночі
воïв у бронях,
щити ïх блищали
під місяцем щербним.
7
До хати дістались,
спинились при вході,
потому зайшли
до довгоï зали;
бачать - на лику
персні висять,
цілих сім сотень
мав ïх той воïн.
8
Стали знімати
і вішать ïх знову,
лиш один перстень
назад не вернули.
З ловів прийшов
стрілець гострозорий,
Велунд, що рушив
шляхом далеким.
9
Пішов він засмажити
м'яса ведмежого,
горіла, мов хмиз,
ялина суха,
висушив вітер
Велунду дрова.
10
На шкурі ведмежій
він персні лічив,
альвів співець,
одного не знайшов;
гадав, що взяла його
Хлодвера дочка,
юнка премудра
до нього вернулась.
11
Довго сидів так,
тоді він заснув,
а пробудився вже
волі позбавлений;
руки побачив
зв'язані міцно,
путами ноги
надійно стриножені.
Велунд мовив:
12
"Що то за вепри
сюди прибули,
ликом міцним
мене пов'язали?"
13
Спитав тоді Нідуд,
Ньярів господар:
"Звідки ти, Велунде,
альве премудрий,
злато дістав
у Вовчій долині?"
Велунд мовив:
14
"Злата нема,
гамузу Грані,
далеко, гадаю,
пагорби Райну;
згадую, більше
мали майна,
як родичі разом
жили щасливо.
15
Хладгуд і Гервьор,
Хлодвера доньки,
Ельрун була
дочкою Кьяра".
16
[Стала назовні
Нідуда жінка],
пройшлася вона
довгою залою,
стала і мовила
голосом тихим:
"Не посміхнеться
мешканець хащі".
Нідуд конунг дав своïй дочці Бьодвільд золотого персня, якого зняв з ликовоï мотузки у Велунда, собі ж узяв меча, що ним володів Велунд. Жінка велителя [Нідуда] мовила:
17
"Очі пожадні його
блищать, мов у змія,
зуби скрегочуть,
бо взяв ти меча,
і персня дав Бьодвільд;
підріжте йому
міцні сухожилки,
хай він сидить
на Севарстоді".
Так і вчинили: підрізали йому сухожилки під колінами і відвезли до єдного острівця, розташованого неподалік від землі й названого Севарстод. Там він ладив для конунга різні прикраси. Жодна людина не мала його там навідувати, крім одного лиш конунга.