Семунд Мудрий. Друга пiсня про Хельгi Вбивцю Хундiнга

Друга пiсня про Хельгi Вбивцю Хундiнга

(Пiсня про Вольсунгiв давня)

Про Вольсунгiв

Сiгмунд конунг Вольсунгсон одружився на Боргхiльд з Бралунду. Вони нарекли сина свого Хельгi на честь Хельгi сина Хьорварда. Виховував його Хагаль.

Хундiнгом звався могутнiй конунг. Вiн правив у Хундландi. Вiн був великим завойовником i мав багатьох синiв, яких брав у виправи. Не мир, але люта ворожнеча була мiж конунгами Хундiнгом i Сiгмундом. Кожен убивав родичiв iншого. Сiгмунд конунг i його родичi звалися Вольсунгами й Iльвiнгами.

Хельгi вирушив до двору Хундiнга конунга, щоб усе там потай вивiдати. Хемiнг, син Хундiнга, був удома. Коли Хельгi туди дiстався, то зустрiв хлопця-пастуха i мовив йому:

"Хемiнгу мов ти,

що вiдає Хельгi,

хто у бронi

вразив героя,

тож сiрий вовк

уже у господi,

як Хамаля знає

його Хундiнг конунг".

Хамаль було iм'я сина Хагаля. Хундiнг конунг послав людей до Хагаля знайти Хельгi, тож Хельгi не мав iншого способу врятуватися, крiм як перебратися на служницю й пiти до млина. Переслiдувачi його не знайшли. Тодi мовив Блiнд Зловорожий:

"Очi палають

у Хагаля хлопки;

певно, стоїть

за жорнами муж;

камiння рипить,

колоди трiщать.

Присуд суворий

випав герою,

вождь мусить нинi

молоти ячмiнь;

звикла скорiше

тримати рука та

рукiв'я меча,

нiж молотило".

Хагаль вiдгукнувся:

"Мало дивує

гамiр гучний,

коли королiвна

крутить жорно;

вона мандрувала

над хмарами в небi,

билась хоробро

подiбно до вiкiнгiв,

доки її

Хельгi не визволив;

вона є сестрою

Сiгара й Хегнi,

тому має лютi

Iльвiнгiв очi".

Згодом Хельгi повернувся на свiй корабель. Вiн уразив на смерть Хундiнга конунга i став зватися Хельгi Вбивця Хундiнга. Вiн зупинився зi своїм вiйськом у Брунавагарi, там на березi вони рiзали худобу й їли сире м'ясо.

Хегнi звався один конунг. Його дочкою була Сiгрун. Вона була валькiр'єю i їздила небом i водою. Вона була переродженням Свави. Сiгрун пiд'їхала до корабля Хельгi й мовила:

"Чиї це човни

пристали до берегу?

Де твiй, звитяжцю,

дiм височiє?

Чого ти чекаєш

у Брунавагарi?

Куди ти шукаєш

далi дороги?"

Хельгi мовив:

"Хамаля лоддi

пристали до берегу,

дiм мiй лишився

на островi Хлесей,

вiтру чекаю

в Брунавагарi,

на схiд я шукаю

далi дороги".

Сiгрун мовила:

"Де ти, герою,

битви будив,

де годував ти

птахiв сестер Гуннара?

Де ти броню свою

кров'ю кропив?

Чому ти в шоломi

їси сире м'ясо?"

Хельгi мовив:

"Далi за всiх

Iльвiнга родич

рушив на захiд,

нiж ти уявляєш,

ведмедiв здобув я

у Брагалундi,

орлiв годував

досита лезом.

Сказано нинi,

дiво, чому

кров'ю кропленi

в нас обладунки,

чому наше м'ясо

смажене мало".

Сiгрун мовила:

"Про битву ти мовив,

де випало Хельгi

Хундiнга конунга

вразити на смерть.

В борнi бурхливiй

помста звершилась,

кров струменiла

прибоєм на лезах".

Хельгi мовив:

"Звiдки ти знаєш,

мудрая дiво,

що звершено помсту

за родичiв наших?

Є тут чимало

геройських синiв,

яким кортить

вкоротити наш рiд".

Сiгрун мовила:

"Була я поблизу

вiд воєводи,

вчора вранцi

князь загинув.

Метким я назву

Сiгмунда сина,

що в пiснях смертельних

сутички славить.

Я тебе бачила

на довгому стругу,

там ти зробив

кривавими штевнi

й вогко-холоднi

хвилi там грали;

ховатись волiє

шляхетний вiд мене,

та Хегнi дочка

Хельгi впiзнала".

Гранмаром звався могутнiй конунг, що жив на Сварiнсхаугу. Вiн мав багато синiв: один звався Хьодбродд, iнший - Гудмунд, третiй - Старкад. Хьодбродд був на зiбраннi конунгiв. Вiн зажадав узяти собi за дружину Сiгрун дочку Хегнi. Коли вона про це почула, то вирушила з валькiр'ями небом i водою шукати Хельгi.

Хельгi тодi був на Логафьоллi й бився з Хундiнговими синами. Там вiн убив Альва й Ейольфа, Хьорварда й Херварда, був виснажений битвою й сiв пiд Орлиною Брилою. Там його знайшла Сiгрун, пiдбiгла до нього, обiйняла за шию, цiлувала його i прохала допомоги, як про це сказано у давнiй пiснi про Вольсунгiв:

Сiгрун зустрiла

славного князя,

за руку Хельгi

взяла нетерпляче,

цiлунки й слова

дарувала вустами

конунгу в шоломi;

її вiн вподобав.

Собi вона

покохати дозволила

серцем усiм

лише сина Сiгмунда.

Сiгрун мовила:

"Мене обiцяли

за Хьодбродда видати,

та iншого воїна

зрiти волiю;

тож я боюся

родичiв гнiву,

бо мого батька

я задум зламала".

Хегнi дочка

ввiрила душу

Хельгi єдиному,

в тому зiзналася.

Хельгi мовив:

"Нинi не бiйся

гнiву ти Хегнi,

нi злої волi

родичiв iнших.

Ти стала, дiвчино,

моїм життям;

роду твого

я не боюся".

Тодi Хельгi зiбрав велике морське вiйсько i вирушив на Фрекастейн, i потрапив у жахливу бурю. Блискавки палахкотiли в небi та вражали човни. Тут люди побачили, як небом їдуть дев'ять валькiрiй, i з ними Сiгрун. Шторм утишився, i люди дiсталися суходолу неушкодженi.

Гранмаровi сини побачили з якоїсь гори кораблi пiд вiтрилами коло берегiв. Гудмунд скочив на коня й поїхав на мис у бухтi, щоб усе розвiдати. Там Вольсунги вже згортали вiтрила.

Тодi Гудмунд Гранмарсон мовив:

"Хто з щитоносцiв

очолив човни,

ласих до битви

пустив уперед?

Миру чекати

марно вiд воїв,

тiнi кривавi

кидають вiкiнги".

Сiнфьотлi мовив:

"Тут може Хьодбродд

Хельгi впiзнати,

човнiв очiльника,

першого в битвах,

статки дiстав вiн

родичiв ваших,

Фьорсунгiв спадок

вiн захопив".

Гудмунд мовив:

"Маємо спершу

на Фрекастейнi

миру шукати

в присудi битви;

час уже, Хьодбродде,

гору нам взяти,

далi неможна

шкоду терпiти".

Сiнфьотлi мовив:

"Спершу ти, Гудмунде,

випаси кiз,

на схилi гори

по скелям полазь,

в руку вiзьми

горiхову гiлку.

Це тобi ближче

за присуд прибою".

Хельгi мовив:

"Лiпше, Сiнфьотлi,

тобi розпочати

битву велику,

орлiв годувати,

анiж безпечно

разити словами,

хоч воїни мають

ненавистi вдосталь.

Не зву я достойними

Гранмара родичiв,

хоч i брехнi

не вартi герої,

бо довели вони

при Моїнсхеймi,

що мають духу

мечами разити;

воїни цi

явили вiдвагу".

Гудмунд поїхав додому зi звiсткою про чуже вiйсько. Тодi Гранмарсони й собi стали скликати ратi. Прибуло до них чимало конунгiв. Був там i Хегнi, батько Сiгрун, i сини його, Брагi й Даг. Вiдбулася велика битва, i погинули всi Гранмаровi сини з усiма їхнiми вождями, крiм Дага сина Хегнi, який здався i присягнув на вiрнiсть Вольсунгам.

Сiгрун пiшла на поле бою i знайшла Хьодбродда, який умирав. Вона мовила:

"Не буде тебе

Сiгрун з Севафьоллю,

Хьодбродде конунг,

тримати в обiймах, -

часто мерцiв

мають за харч

лютичi сiрi, -

полеглi в бою

Гранмара дiти".

Тодi вона знайшла Хельгi й дуже зрадiла. Вiн мовив:

"Тобi не в усьому

випало щастя, -

в дечому норни,

скажу, мають владу:

враженi вранцi

при Фрекастейнi

Брагi та Хегнi, -

я став їх убивцею.

А на Стюрклейфi -

[вмер] Старкад конунг,

а на Хлебьоргу -

сини Хроллауга.

Там зрiв я диво

лютожахливе:

билося тiло

без голови.

В землю лягли

майже усi

родичi Сiгрун,

прийняли смерть.

Ти не хотiла

битви, та сварка

була через тебе,

воїнiв гибель".

Тодi Сiгрун загорювала. Хельгi мовив:

"Нинi ти, Сiгрун, духом не падай,

була ти нам Хiльдою;

того не змiнити, що скоєно скьольдунгам".

Сiгрун мовила:

"Життя б я обрала

загиблим вернути

й укритись у тебе в обiймах".

Хельгi взяв Сiгрун за дружину й мав з нею синiв. Старостi ж Хельгi не звiдав. Даг Хегнарсон принiс Одiну криваву жертву, щоб звершити помсту за батька. Одiн послав йому свого списа. Даг знайшов Хельгi у мiсцi, що звалося Фьотурлунд. Вiн зачаївся i вразив Хельгi списом. Тодi Хельгi впав мертвий, а Даг поїхав на Севафьолль i розповiв Сiгрун, що сталося.

"Не хтiв би я, сестро,

про горе казати,

та змушений родички

печалi примножити:

вранцi загинув

пiд Фьотурлундом

конунг, що був

кращим на свiтi,

той, що героїв

був годен тримати".

Сiгрун мовила:

"Хай тебе всi

вразять присяги,

тi, що ти Хельгi

дав у минулому,

клявся ти свiтлими

Лейфтара водами

й вогко-холодним

Каменем Хвиль.

Хай корабель

пiд тобою не зрушить,

хоч би i вiтер

мав ти попутний;

хай жеребець

пiд тобою не їде,

хоч вороги

по тебе би їхали.

Хай би твiй меч

не рубав би у битвi,

хiба що твою

вiн голову вразить.

Була б тобi помста

за Хельгi загибель,

як став би ти вовком

у хащах дрiмучих,

скарбу позбавлений

й радощiв будь-яких,

iншого харчу

не мав би, крiм трупiв".

Даг мовив:

"Сказилась ти, сестро,

безумною стала,

якщо свого брата

так проклинаєш,

з Одiна волi

всi негаразди,

бо мiж героїв

злi руни творив вiн.

Тебе просить брат

взяти перснi червонi,

весь Вандiльсве

i Вiгдаллiр;

хай пiв країни

викупом стане

жонi персненоснiй

i дiтям твоїм".

Сiгрун мовила:

"Жила я щасливо

на Севафьоллi,

та вранцi чи ввечерi

жила я безрадiсно,

хiба вiйсько княже

в сяйвi наблизиться,

рушить пiд конунгом

Вiгблер його,

златом оббитий,

зустрiла б я князя.

Такого мiг Хельгi

жаху нагнати,

що всi вороги його

й родичi їхнi

мов би вiд вовка

вiвцями бiгли,

козами в гори

гнали, наляканi.

Схожий був Хельгi

з-помiж героїв

на ясен поставний

високий над тернами

чи на оленя,

росою кропленого,

що височiє

над дичиною

i сяє рогами

до самих небес".

На честь Хельгi було насипано курган. А Хельгi потрапив до Вальхалли й Одiн запросив його правити усiм разом з ним. Хельгi мовив:

"Мусиш ти, Хундiнгу,

кожнiй людинi

ноги помити

й багаття розвести,

собак прив'язати,

коням дати харчу,

тiльки тодi

пiдеш спочивати".

Служниця Сiгрун iшла ввечерi коло кургану Хельгi й побачила, як Хельгi їде туди з багатьма людьми. Служниця мовила:

"Що за оману

нинi я бачу,

чи [настав] Рагнарьок, -

їдуть мерцi,

коням своїм

острогiв дають, -

чи то герої

додому вертають?"

Хельгi мовив:

"То не оману

нинi ти бачиш,

анi загибель

древнього свiту,

хоч ми коням

острогiв даємо,

додому герої

ся не вертають".

Служниця прийшла додому й мовила до Сiгрун:

"Сiгрун, облиш

ти Севафьолль,

коли свого князя

хочеш зустрiти,

зiйди на курган,

Хельгi прийшов,

зяють на ньому

рани кривавi,

тебе вiн просив

струмiнь смертельний

йому втамувати".

Сiгрун пiшла на курган до Хельгi й мовила:

"Нинi зрадiла я

зустрiчi нашiй,

нiби голоднi

Одiна яструби,

як мертвих знаходять

теплую плоть,

чи, зрощенi росами,

бачать свiтанок.

Спершу волiю

поцiлувати я

конунга мертвого,

а ти закривавлений

панцир знiми,

волосся твоє, Хельгi,

наморозь вкрила,

всюди на князi

смертi роса,

руки холоднi

у родича Хегнi;

як маю тебе я,

герою, зцiлити?"

Хельгi мовив:

"З волi твоєї,

Сiгрун з Севафьоллю,

Хельгi залитий

росою печалi;

плачеш ти нинi,

златом прикрашена,

гiркими сльозами,

моя сонцесяйна,

з пiвдня прийдешня,

завжди перед сном.

Падає кожна

кривава краплина

князю на груди,

холодна, камiнна,

тисне на мене.

Вип'ємо добре

славного зiлля,

хоч втратили нинi

добра i землi;

хай жоден муж

тужливих пiсень

бiльш не спiває,

хоч би й побачив

рани мої,

нинi дружина

ввiйшла до кургану,

дiва шляхетна

поруч зi мною".

Сiгрун приготувала постiль у курганi:

"Ось тобi, Хельгi,

ложе готове,

горя позбавлене,

Iльвiнга чадо,

жадаю я спокою

в княжих обiймах,

так, мов була б я

з героєм живим".

Хельгi мовив:

"Нинi, скажу я,

нема неможливого,

рано чи пiзно

у Севафьоллi,

щоб ти на руках

мене, неживого,

спочила в курганi,

Хегнi дочка,

жiнка жива,

народжена конунгом.

Пора менi їхати

шляхом червоним,

путтю птахiв

на блiдому конi;

поїду на захiд

мостом вiтрошолому,

перш нiж Сальгофнiр

переможцiв пробудить".

Тодi Хельгi поїхав зi своїми людьми, а жiнки повернулися додому. Iншого вечора Сiгрун послала служницю на курган сторожити. Коли засутенiло, Сiгрун сама прийшла туди i мовила:

"З'явився би нинi,

як їхати думав,

Сiгмунда син

з Одiна залiв;

марно чекаю

на любого князя,

бо вже й орли

на ясен сiдають,

i люди рушають

на тинг сновидiнь".

Служниця мовила:

"Бiльше сюди

ти не ходи,

дiсо шляхетна,

до хати мерця;

бiльшає моцi

завжди в ночi

в усiх мертвих, дiво,

анiж при денному свiтлi".

Життя Сiгрун вкоротилося через печаль i горе.

Колись вiрили, що люди народжуються знову, але тепер це називають бабиними байками. Хельгi й Сiгрун вважалися народженими вдруге. Його тепер звали Хельгi Хаддiнгьяскатi, а її - Кара дочка Хальфдана, як про це сказано в Пiснi про Кару, i вона була валькiр'єю.

Примiтки i коментарi

Ця пiсня завершує "триптих про Хельгi" та зачинає власне "Вольсунгiвську" частину "героїчного" корпусу "Старшої Едди". З "Пiснею про Хельгi сина Хьорварда" i "Першою пiснею про Хельгi Вбивцю Хундiнга" її рiднить, окрiм iменi головного героя, кiлька спiльних сюжетних клiше. Так, в усiх трьох поемах мають мiсце мотиви помсти за родичiв, походи вiкiнгiв, уявлення про невiдворотнiсть загибелi й героїчний модус. Спiльним також є мотив кохання героя й валькiрiї, яка стає його духом-хранителем, потойбiчною заступницею, а пiсля одруження - статусною, "мирною" дружиною.

Кидаються в око паралелi з "Першою пiснею про Хельгi Вбивцю Хундiнга", що, зрештою, не дивно. Знаходимо мотив соцiального i родового протистояння "вовкiв" i "собак" (Iльвiнгiв i Хундiнгiв), який ретельнiше розглянуто у попередньому коментарi. Варто додати, що тут вовчi конотацiї Хельгi висловленi ще вiдвертiше: у строфi 1 вiн сам себе називає сiрим вовком, а у прозовому фрагментi мiж строфами 4 i 5 їсть сире м'ясо в обладунках, залитих кров'ю. Також артикулюється така варiацiя посмертної долi героя, як реiнкарнацiя, повторне народження (iсл. endrborn). Тут прямо сказано, що Сiгрун дочка Хегнi є втiленням iншої валькiрiї, Свави, а Хельгi сина Сiгмунда названо на честь iншого Хельгi, сина Хьорварда. Це можна вважати цiлком прозорим натяком. Крiм того, у фiналi нам повiдомляють, що Хельгi й Сiгрун народилися знову згодом, i Хельгi знову звався Хельгi, а Сiгрун знову стала валькiрiєю. Iнша справа, що цей мотив уже на момент створення пiснi застарiв i вважався "бабиними байками".

Водночас мiж першою та другою пiснями про Вбивцю Хундiнга є й вiдмiнностi. Так, друга пiсня має змiшану, клаптикову структуру, що ускладнює її датування. Рiзнi фрагменти датуються по-рiзному, вiд Х до середини ХI столiття. На думку Генрi Адамса Беллоуза, автора англiйського перекладу "Старшої Едди" видання 1936 року, "Друга пiсня про Хельгi..." стала результатом переробки i доповнення "Першої пiснi...", що ускладнює сприйняття - так, Беллоуз взагалi не вважає цю поему наративом. Iз цим твердження важко погодитися: адже твiр має ознаки меметичного переходу, себто надає змогу ототожнення реципiєнта з героями (Хельгi або Сiгрун), емоцiйного сприйняття їхньої долi з одночасним засвоєнням певної суми соцiально й особисто значущого досвiду. Цей твiр виконує основну функцiю мiфу i лiтератури: iнiцiальну. На це працює не лише сюжет, а й система тропiв, особливостi поетики, емоцiйно насичена любовна лiнiя, що взагалi не дуже притаманно нордичнiй традицiї. Iнша справа, що, як i всi пiснi "героїчного" корпусу "Едди", "Друга пiсня про Хельгi Вбивцю Хундiнга" звернена до воїнської аудиторiї, а не до широких народних мас iсландських поселян. Як зазначає той-таки Беллоуз, прокльони Сiгрун на адресу її брата з приводу вбивства ним її чоловiка та яскрава сцена на курганi (строфи 43-51) компенсують малозрозумiлу композицiйну мiшанину решти поеми.

Про сцену на курганi варто сказати кiлька слiв окремо. Мотив повернення загиблого чоловiка з того свiту на побачення з коханою (рiдше навпаки) не дивина у свiтовому фольклорi. Вражає саме те, як ця картина змальована. Сильна експресiя, яскрава, насичена емоцiйна палiтра, що поєднує в незбагненнiй синкретицi Ерос i Танатос, прекрасне i вiдразливе, кохання i смерть, - о, до такого рiвня нашим найсмiливiшим експериментаторам вiд лiтератури рости й рости. Сiгрун радiє поверненню Хельгi так, як круки радiють ще теплiй мертвечинi - i одразу ж, у контрастi з цим моторошним хтонiчним образом, зринає порiвняння iз радiстю, яку вiдчуваєш, споглядаючи свiтанок (строфа 43). Далебi, Хельгi з'являється не у подобi гламурного мужнього красеня, а вкритий кров'ю з вiдкритих ран, з iнеєм у волоссi (чи йдеться про сивину?), його руки вогкi й холоднi, мов хвилi. Власне, перед нами - напiвтруп, мрець. Перше, що робить Сiгрун, - цiлує його. А потiм стелить у могильному курганi постiль i там спить разом зi своїм мертвим чоловiком. Зауважте: її служниця дивується i сахається, коли бачить процесiю мерцiв на чолi з Хельгi, i це нормальна реакцiя нормальної живої людини. Сiгрун же, навпаки, демонструє не лише вiдсутнiсть страху перед мертвими, а й силу духу, силу кохання: огидний вигляд Хельгi викликає в неї не жах i вiдразу, а жаль i спiвчуття. З iншого боку, Сiгрун i сама до певної мiри належить до потойбiчного простору: не лише тому, що вона валькiрiя, а й тому, що нормальнiй людинi не прийде в голову порiвнювати себе з круком, а об'єкт свого кохання - з падлом.

От вам i "Сутiнки".

Ну i ще один момент, який неможливо обiйти стороною, а саме: конфлiкт шлюбу i роду в строфах 30-38. Зауважте: Сiгрун докоряє братовi за вбивство Хельгi, не зважаючи, що Даг помстився за їхнього батька Хегнi. Чоловiк для неї дорожчий за родичiв. Подiбну розстановку прiоритетiв бачимо у "Пiснi про Нiбелунгiв", де Крiмхiльда мститься братам за чоловiка. Цiкаво, що Гудрун зi сказання про Вольсунгiв не мститься братам за Сiгурда, навпаки, об'єктом її помсти стає її новий чоловiк Атлi, який скривдив її родичiв. Трактувати таку реакцiю Сiгрун можна у два способи: а) як свiдоцтво початку розпаду родової системи; б) як певний "розрив шаблону", що пiдкреслює унiкальнiсть образу Сiгрун, виокремлює її з тогочасної традицiї, i тодi можна казати про "Другу пiсню..." як про повноцiнний артефакт любовної поезiї.

Сiгмунд конунг i його родичi звалися Вольсунгами й Iльвiнгами - тут, як i в "Першiй пiснi про Хельгi Вбивцю Хундiнга", ототожнено двi рiзнi роди.

1. хто у бронi вразив героя - йдеться про вбивство батька чи iншого шанованого родича Хельгi, за що вiн i мститься Хундiнговi.

Прозовий фрагмент мiж строфами 4 i 5: "там на березi вони рiзали худобу й їли сире м'ясо". Цей звичай вiкiнгiв зветься strandhögg, себто "берегова рiзанина", практичний спосiб поповнити запаси харчiв пiд час вiйськової подорожi. Щодо поїдання м'яса саме сирим - не певен, хоча виключати таку практику теж неможливо.

6. Хлесей - острiв Лесе у протоцi Каттегат, мабуть, єдиний з реальних топонiмiв у цiй пiснi.

7. сестри Гуннара - валькiрiї, їхнi птахи - круки чи орли. Хто такий Гуннар i чому його сестри - валькiрiї, важко сказати напевно; радше за все, йдеться про Гуннара сина Гьюкi, брата Гудрун, героя сказання про Вольсунгiв.

8. ведмедiв здобув я у Брагалундi - пiд ведмедями маються на увазi воїни, що їх здолав Хельгi, але невiдомо, про яку саме битву йдеться.

Строфа 9 має в оригiналi 4 рядки, а не 6.

12. смертельнi пiснi - valrúnum, "руни загиблих" чи "руни загибелi". Цiкаво, що тут пiд словом "руни" мається на увазi не знак письма, а рiд епiчних пiсень, як у карело-фiнському фольклорi. Можливо, це єдиний приклад подiбного вжитку поняття "руна" у нордичнiй традицiї.

Строфи 14-24 i прозовi вставки мають вiдповiдник у "Першiй пiснi про Хельгi Вбивцю Хундiнга", яка, власне, i завершується перемогою при Фрекастейнi.

19. Хто з щитоносцiв - в оригiналi Hver er skjöldungr, себто "що за скьольдунг". У примiтцi до строфи 50 "Першої пiснi про Хельгi Вбивцю Хундiнга" наводиться низка подiбних патронiмiв, що стали вживатися у поезiї для позначення героїв i королiв. Скьольдунги, або Скiльдiнги англосаксонської традицiї - рад данських конунгiв, що нiбито походили вiд Скьольда/Скiльда Скевiнга, саме iм'я якого перекладається як "щит". Не буде зайвим зауважити, що щит, як i меч, обладунок та шолом, є соцiально значущими маркерами, що пiдкреслюють статус героя. Це - "бiла", статусна зброя, на вiдмiну вiд ножа, списа чи лука зi стрiлами. Отже, Гудмунд одразу ж оцiнює вождя чужинцiв як родовиту людину й гiдного суперника.

20. спадок Фьорсунгiв - важко сказати, хто такi цi Фьорсунги i як їхнiй спадок потрапив до Хельгi, якщо тiльки це не якийсь хитрий кеннiнг на позначення золота.

22. присуд прибою (brimis dómar) - битва. Тут я дозволив собi певну вольнiсть, спокусившись алiтерацiєю: у поезiї словом brim позначається як море, так i меч. Вiдтак дослiвний переклад - "судовий вирок мечiв".

25. лютичi сiрi (gránstóð gríðar) - "сiрої подоби лютi створiння", себто вовки. Ця строфа має в оригiналi 8 рядкiв, а не 9.

27. диво лютожаливе - в оригiналi gylfa grimmúðgastan, у перекладi Андрiя Корсуна 'конунг, в ярости страшный'. Словник Вiгфуссона-Клiсбi дає такий переклад для слова gylfa: 'an ogre, a beast, a she-wolf', тобто 'велет, звiрюка, вовчиця', хоча, можливо, тут має мiсце вжиток форми gylfa у якостi хейтi на позначення короля. Зi словом grimmúðgastan теж не все просто: grimm перекладають i як "лють, гнiв, злiсть", i як "морок, пiтьма", i як "жах", i як "таїна", а gast у даному випадку радше за все позначає не гостя, як дає словник, а те, що позначається такими словами, як англосаксонське gæst, англiйське ghost та нiмецьке Geist - привид, злий дух, лиха потойбiчна iстота (вiд прагерманського *gaista-z; *gaistian-). Вiдтак, безголове тiло, яке продовжує збройну боротьбу, Хельгi порiвнює з чудовиськом, лютим i жахливим.

29. була ти нам Хiльдою - алюзiя на сказання про Хьяднiнгiв, поширене у пiвнiчно-нiмецькiй та скандинавськiй традицiях (див. хоча б "Прядку про Серлi, або Сагу про Хедiна та Хегнi"). Хiльда, Хiльд - дочка конунга Хегнi (Хаген нiмецького варiанту), яку викрав молодий герой Хедiн (Хетель нiмецької традицiї, Хеоден англосаксонської). Хегнi вирiшив повернути дочку i помститися за образу. Вiйська старого i молодого конунгiв зiйшлися в битвi й порубали одне одного на капусту. Тодi Хiльда чарами оживила обидва вiйська, i на ранок вони продовжили боротьбу з тим же результатом. Сказано, що так триватиме до кiнця часiв. У своїй вiдповiдi Сiгрун також натякає на цей мотив. Деякi фахiвцi припускають, що це нi що iнше, як хтонiчна пародiя на поведiнку ейнхерiїв у Вальхаллi. Iснує також гiпотеза, що саме цей варiант посмертного буття воїнiв передував уявленням про Вальхаллу.

Назву мiсцина "Фьотурлунд" у прозовому фрагментi мiж строфами 29 i 30 можна перекласти як "Кайдановий Гай". Очевидна паралель зi священною дiбровою германцiв-семнонiв, про яку Тацит повiдомляє, що туди можна було заходити виключно у кайданах, а виходили звiдти вже без них - вiдгомiн обряду iнiцiацiї.

31. свiтлi води Лейфтара - тобто води одної з рiк, що течуть у Хель. Тут доцiльно згадати паралель з еллiнської традицiї, де клялися водами пiдземної рiки Стiкс.

Камiнь Хвиль (Unnarstein) - ще можна перекласти як Камiнь Унн, камiнь однiєї з морських велетинь, дочки велета Егера наймення Унн, себто "Хвиля". Чому саме ним клялися - важко сказати напевно. Можу припустити, що той, хто порушив присягу, дану тим каменем, наражався на небезпеку наскочити на рифи чи прибережнi скелi пiд час морської подорожi.

Строфи 32-33 мають паралель у "Повiстi временних лiт", де князь Iгор пiд час угоди з вiзантiйським iмператором виголошує клятву i перераховує бiди, що мають спiткати його та його людей у разi її порушення.

Строфа 39 являє собою кумедний наслiдок незграбного редагування епосу. Одiн пропонує Хельгi прийняти владу, натомiсть Хельгi чомусь звертається до Хундiнга з не надто ґречними словами. Цей фрагмент - єдине, що залишилося вiд суперечки мiж Хельгi й Хундiнгом, i можна погодитися з Беллоузом, що тут вiн виглядає недоречно i по-дурному.

Строфа 42 має в оригiналi 10 рядкiв, а не 11.

43. Одiна яструби - круки.

44. смертi роса (valdögg) - кеннiнг на позначення кровi.

родич Хегнi - в оригiналi Högna mági, "зять Хегнi".

Ця строфа має в оригiналi 12 рядкiв, а не 13.

45. роса печалi (harmdögg) - кеннiнг на позначення слiз або кровi.

Ця строфа має в оригiналi 12 рядкiв, а не 15.

Строфи 45-46 висвiтлюють цiкаве мiфологiчне уявлення, поширене на Пiвночi, згiдно з яким небiжчикам на тому свiтi заважають сльози їхнiх живих родичiв i друзiв. Тому вiкiнгiв не оплакували. Важко сказати, наскiльки соцiально унiверсальним було це уявлення, чи стосувалося воно всяких мерцiв в принципi, чи лише представникiв воїнського стану.

49. шлях червоний (roðnar brautir) - небо на свiтанку.

путь птахiв (flugstíg) - кеннiнг на позначення неба.

блiдий кiнь (fölvan jó) - розповсюджений маркер смертi й атрибут Смертi як персонажа (пор. фольклорний скандинавський образ "кобили Хель").

мiст вiтрошолому (vindhjalms brúar) - кеннiнг на позначення небосхилу.

Сальгофнiр - пiвень, що криком будить героїв у Вальхаллi.

переможцi (sigrþjóð) - власне герої, ейнхерiї (досл. "переможний люд").

50. ...люди рушають на тинг сновидiнь - йдуть спати.

"Пiсня про Кару" до нас не дiйшла, але Михайло Стеблiн-Каменський зазначає, що її переказ мiститься в iсландських римах XVI столiття.

Оставить комментарий
Размещен: 25/01/2014, изменен: 29/07/2014. 36k. Статистика.
Поэма: Поэзия, Переводы, Foreign+Translat

Связаться с программистом сайта.
Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"
Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"

Оставить комментарий © Copyright Семунд Мудрий (Hagen_a@i.ua) Размещен: 25/01/2014, изменен: 29/07/2014. 36k. Статистика. Поэма: Поэзия, Переводы, Foreign+Translat Старша Едда Скачать FB2		Ваша оценка:
Аннотация: Остання пiсня з циклу про Хельгi та валькiрiй. Являє собою повну версiю попереднього тексту. Фiнал моторошний i водночас печальний. Англiйський переклад Беллоуза тут: http://www.sacred-texts.com/neu/poe/poe20.htm

Семунд Мудрий : другие произведения.

Друга пiсня про Хельгi Вбивцю Хундiнга