Чому до тебе маю буть прикутий,
Мiй Мирт коханий, незабутий?
Кохання вiльне не прив"яжеш
До жодного дерева, яке не покажеш.
О! Як я стомивсь, як мене нудить
Вiд Мирту, що постiйно юдить,
Так що хоч бери й копай,
В обхiд тих ланцюгiв тiкай.
Часто Мирт мiй даремно зiтхав,
Аби ланцюг цей iз мене не спав,
Часто мiй Батько чув тi зiтхання,
I часто смiявся з того белькотання.
Його тодi я вдарив - кров його
Лишилась у коренях Мирту мого.
Та юнiсть вже давно допита,
I сивиною голова покрита.